Структурні особливості айфанолу надають йому потужну антиангіогенну активність завдяки взаємодії між стильбеновою одиницею, фракцією фенілпропану та діоксановим містком, на відміну від механізмів стильбену чи лігнанів. Комбінації препаратів, які інгібують VEGFR2 і COX2 відповідно, показали свою ефективність на тваринних моделях антиангіогенної терапії. У той час як інгібування VEGFR2 in vitro переважно сприяє антиангіогенній функції айфанолу, in vivo одночасне інгібування ЦОГ2 може перепрограмувати рівні PGE2 та VEGF шляхом зменшення проангіогенного мікрооточення. Це дослідження підтверджує айфанол як потенційну антиангіогенну провідну сполуку в терапії раку.
Sarsaparilla aka Smilax Glabra Rhizome (SGR) була ретельно вивчена на предмет її протипухлинної та протизапальної дії, але її вплив на ангіогенез не досліджено. У цьому дослідженні було встановлено, що кореневище Глабруса Грінома PE пригнічує проліферацію та рухливість первинних ендотеліальних клітин пупкової вени людини (HUVEC). Важливо відзначити, що Tu Fu Ling пригнічував базальний і стимульований фактором росту ангіогенез в аналізах ангіогенезу, і цей ефект був залежним від дози. Це дослідження відзначило, що Porphyra містить низку сполук з антиангіогенними здібностями.
Айфанол, спочатку виділений із насіння Aiphanes aculeate, також був ідентифікований у кореневищі голого гринбрієра PE. На сьогоднішній день біологічні ефекти, включаючи айфанол, здебільшого невідомі. Повідомлялося, що айфанол пригнічує ангіогенез у аналізі кільця аорти щурів; однак механізм і його роль у регуляції пухлинного ангіогенезу ще належить визначити.
Це дослідження демонструє, що природний лігнан, айфанол, може безпосередньо націлюватися на VEGFR2 і COX2 і пригнічувати їх, тим самим блокуючи ангіогенез і ріст пухлини. структурні особливості айфанолу надають йому потужну антиангіогенну активність завдяки взаємодії між стильбеновою одиницею, фракцією фенілпропану та діоксановим містком, на відміну від механізмів стильбену чи лігнану. Комбінації препаратів, які інгібують VEGFR2 і COX2 відповідно, показали свою ефективність на тваринних моделях антиангіогенної терапії.
У той час як інгібування VEGFR2 in vitro переважно сприяє антиангіогенній функції айфанолу, in vivo одночасне інгібування ЦОГ2 може перепрограмувати рівні PGE2 та VEGF шляхом зменшення проангіогенного мікрооточення. Це дослідження підтверджує айфанол як потенційну антиангіогенну провідну сполуку в терапії раку.
